НАУКОВІ  ШКОЛИ  КАФЕДРИ  ПЕДАГОГІКИ

У сучасних умовах, незважаючи на широкий доступ наукової інформації й значні можливості набуття освіти, становлення відомого вченого рідко відбувається поза межами наукової школи. Фактичний потік інформації настільки великий, що одній людині не під силу опанувати нею. Це завдання виконує наукова школа – неформальна творча співдружність у межах будь-якого наукового напряму висококваліфікованих дослідників, об’єднаних спільністю підходів до розв’язання проблеми, стилю роботи, мислення, ідей і методів їх реалізації.

В ідеалі наукова школа – це колективний ієрархічний організований розум, що концентрує досвід декількох поколінь. На практиці вона уособлює найяскравіший прояв колективної форми творчості під безпосереднім ідейним і практичним керівництвом визнаного вченого й учителя, який живить цей колектив науковими ідеями й визначає зміст і методи наукових досліджень.

Головними ознаками наукової школи є:

  • наявність наукових лідерів;

  • значущість одержаних результатів;

  • високий авторитет у певній галузі науки;

  • оригінальність методики досліджень, спільні наукові погляди;

  • висока кваліфікація дослідників, згуртованих навколо провідного вченого.

Наукова школа концентрує величезну творчу енергію вчених, координує їхню діяльність у процесі наукового пошуку, максимально сприяє розкриттю творчих здібностей молодих науковців, їхньому вихованню та перетворенню в зрілих дослідників, ініціює нові напрями наукових пошуків.

Зазначимо, що поняття «наукова школа» є історичним. Елементи колективної форми творчості й наукової новизни типу відносин «учитель-учні чи послідовники» виникли ще в античну епоху. Прикладами стародавніх філософських шкіл можуть бути мілетська, піфагорійська, школа Платона та ін. У цьому ж контексті можна говорити про школу Г. Галілея (XVII ст.).

Наукові школи в сучасному розумінні виникли в XIX ст., коли набули поширення лабораторії, почали створюватися науково-дослідні інститути й наукові товариства, увійшли в практику колоквіуми, з’явилися спеціальні наукові журнали.

Такі зміни в організації наукових досліджень, які є закономірним наслідком дії соціально-економічних факторів, зближення науки з виробництвом, привели до того, що форма колективної творчості виявилася домінуючою й необхідною для подальшого прогресу науки. Тільки за цих умов виникає можливість існування чотириланкового ланцюга: «науковий лідер – навчальний заклад (кафедра) – науковий інститут (лабораторія) – колоквіум (семінар), у якому продуктивно функціонує колектив дослідників на чолі з науковим лідером.

Однак, незважаючи на те, що розвиток наукового знання прямо пропорційно залежить від колективних досліджень, роль особистості керівника в них неоціненна. Народження наукової школи неможливе без появи видатного вченого з новою науковою програмою й методологією її реалізації, людини, яка поєднує в собі талант дослідника й учителя. У процесі еволюції наукової школи запропоновані програми можуть розвиватись, розширюватись, об’єднуватись, накопичуватись. Це, у свою чергу, сприяє появі нових видатних учених зі своїми особистими, спеціалізованими науковими програмами й методологією наукового пошуку, створенню нових наукових колективів.

Такий підхід до функціонального навантаження  діяльності наукової школи дає підстави говорити про її біфункціональність: з одного боку – це здійснення досліджень під керівництвом лідера, науковий пошук; з іншого – добір, підготовка й виховання нового покоління вчених.

Становлення та розвиток наукової школи, завдяки її біфункціональності, носить експоненціальний характер, утілення якого припиняється з розпадом школи. Тому значення наукової школи, як у плані наукових результатів, так і навчання молоді, оновлення і розвитку навчальних і наукових підрозділів, експоненційно перебуває в залежності від повноцінного терміну її існування.

Як правило, життя наукової школи припиняється зі смертю її засновника та керівника. Однак це не є аксіомою: там, де школа встигла створити нову ефективну методологію та виростити видатних учених, вона або зберігається та продовжується, або ж розпадається на декілька гілок із тим чи іншим ступенем спадкоємності та новизни цілей і завдань.

Підкреслимо, що значно вагомішою є історична роль наукової школи, оскільки її вплив набагато довший за фактичне існування й ширший за організаційні межі. Він здійснюється не лише через ланцюжок учнів (послідовників), а й через те нове, що вносить у розвиток людської спільноти.

Вищезазначене дає підстави говорити про діяльність окремих науково-педагогічних шкіл, що функціонують у межах кафедри педагогіки.

 

Історико-педагогічна школа професора ПОПОВОЇ Л. Д.

Дидактична школа професора ЛОЗОВОЇ В. І.

Історико-педагогічна школа професора ЗОЛОТУХІНОЇ С. Т.

Наукова школа професора ГРИНЬОВОЇ В. М.

Наукова школа професора ТРОЦКО А. В.

Наукова школа професора ШТЕФАН Л. А.

Наукова школа професора ПОПОВОЇ О. В.

Наукова школа професора ТКАЧОВОЇ Н. О.

Наукова школа професора ЗЕЛЕНСЬКОЇ Л. Д.

Наукова школа професора РИБАЛКО Л. С.

Наукова школа професора РОГОВОЇ Т. В.

Науково-дослідницький колектив професора ВОРОЖБІТ-ГОРБАТЮК В. В.

Науково-дослідницький колектив професора ДРУГАНОВОЇ О. М.

Науково-дослідницький колектив професора ТРУБАВІНОЇ І. М.

Науково-дослідницький колектив доцента ВІДЧЕНКО А. Г.

Науково-дослідницький колектив доцента КАЛАШНІКОВОЇ Л. М.

© 2019–2020 Кафедра педагогіки ХНПУ імені Г. С. Сковороди