Дидактична школа професора Лозової В. І.

Понад двадцять років наукова школа доктора педагогічних наук, професора, член-кореспондента НАПН України Лозової В. І. забезпечує в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди підготовку висококваліфікованих спеціалістів освітянської ниви. Під керівництвом професора підготовлено 16 докторів та 54 кандидати педагогічних наук. Базою для наукової школи В. І. Лозової стала кафедра педагогіки Харківського державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди, де проводилися дослідження з питань активізації пізнавальної діяльності школярів та студентів, проблемного навчання, контролю за навчальною діяльністю учнів тощо.

Наукова школа В. І. Лозової – явище унікальне, зумовлене особистістю лідера, який має високий науковий статус, здатний усвідомлювати соціальні потреби в розвитку освіти, генерувати ідеї, концептуально мислити, спрямовувати діяльність наукового співтовариства на розробку проблем освітянської теорії й практики. В. І. Лозовій належить обґрунтування цілісного підходу до формування активної особистості, вона розробила системну теоретико-експериментальну дидактичну концепцію сутності інтеграційних засобів, методів, психолого-дидактичних умов формування пізнавальної активності школярів у різних видах їхньої діяльності, що, за оцінками В. А. Андреєва, Ш. О. Амонашвілі, В. К. Буряка, І. Я. Лернера та інших науковців, вирізняється науковою новизною, є істотним унеском у теорію розумового виховання школярів і має практичне значення для навчально-виховного процесу в школах. Запропоновані В. І. Лозовою прийоми, способи активізації пізнавальної діяльності учнів стали програмою самоосвіти й самовиховання вчителів, удосконалення якості їхньої професійної діяльності (використання проблемних питань і завдань у навчально-пізнавальній діяльності, організація спілкування школярів, навчання їх прийомам інтелектуальної діяльності, стимулювання позитивних мотивів тощо).

Концепція цілісного підходу до формування пізнавальної активності учнівської та студентської молоді дозволила В. І. Лозовій виявити недосліджені аспекти проблеми, що стали предметом вивчення в подальших дисертаційних роботах її учнів:

  • способи формування пізнавальної активності, ініціативності, самостійності учнів в урочній (Л. М. Калашнікова, В. І. Смагін, М. Е. Пісоцька, Б. В. Фурман,  Н. А. Лобко-Лобановська, Т. І. Дейниченко, І. М. Соколова, В. М. Тихонович, Н. О. Пономарьова, Н. І. Стяглик) та позаурочній діяльності (О. В. Попова, Г. І. Сорока);

  • форми, методи організації контролю та самоконтролю школярів у процесі навчання (Л. С. Рибалко, О. С. Масалітіна).

Особливе місце в дослідженнях наукової школи В. І. Лозової посідає тематика, пов’язана з питаннями:

  • дидактики вищої школи (О. В. Рогова, С. М. Трипольська, Н. М. Савельєва, Н. Д Карапузова, О. В. Рябініна, В. Й. Гриньов);

  • підготовки майбутнього вчителя до професійної діяльності (Г. В. Дейниченко, С. Ю. Масич);

  • управлінської діяльності у спеціальних і загальноосвітніх навчально-виховних закладах (В. Д. Мороз, О. Л. Сидоренко, А. М. Єрмола, Т. В. Рогова, К. В. Яресько);

  • порівняльної педагогіки (О. Ю. Озерська) тощо.

Наукова школа В. І. Лозової виховала цілу плеяду широко знаних учених, наукові доробки яких презентовані докторськими дисертаціями, що суттєво збагатило вітчизняну науково-педагогічну думку: С. Т. Золотухіна («Розвиток теорії та практики виховуючого навчання в історії вітчизняної педагогічної думки ХVІІІ – ХІХ ст., 1995 р.), І. Ф. Прокопенко («Теоретичні та методичні основи економічної освіти в загальноосвітніх і професійних навчальних закладах», 1996 р.), А. В. Троцко («Теоретичні та методичні основи підготовки студентів до виховної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах», 1997), О. М. Іонова («Науково-педагогічні основи навчально-виховного процесу в сучасній школі за ідеями вальдорфської педагогіки», 2000), В. М. Гриньова («Формування педагогічної культури майбутнього вчителя», 2001), О. В. Попова («Розвиток інноваційних процесів у середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах України в ХХ столітті», 2002), О. М. Камишанченко («Теоретичні і методичні основи змісту економічної освіти старшокласників», 2002), М. П. Васильєва («Теоретичні основи деонтологічної підготовки педагога», 2004), Т. В. Рогова («Теоретичні і методичні основи персоналізованого підходу в управлінні педагогічним колективом середньої загальноосвітньої школи», 2006), Н. П. Волкова («Теоретичні та методичні засади підготовки майбутніх учителів до професійно-педагогічної комунікації», 2006), Л. С. Рибалко («Акмеологічні засади професійно-педагогічної самореалізації майбутнього вчителя», 2008), О. І. Гура («Формування психолого-педагогічної компетентності викладача навчальних закладів в умовах магістратури», 2008), Н. В. Саєнко («Культурологічна підготовка майбутніх інженерів», 2012), С. О. Микитюк («Теоретико-методичні засади ресурсного підходу до професійної підготовки мабутнього вчителя», 2013), С. І. Ткачова («Становлення і розвиток ідей громадянського виховання дітей і молоді у вітчизняному громадсько-педагогічному русі (друга половина ХІХ – початок ХХ століття»), 2013), Л. В. Герасименко («Дидактична концепція П. Каптерєва в контексті розвитку вітчизняної педагогічної думки і школи другої половини ХІХ – початку ХХ століття», 2014).

Отже, наукова школа В. І. Лозової характеризується широким спектром досліджуваної проблематики – від вивчення питання здійснення контролю знань учнів до цілісного дослідження особливостей процесу формування активності та самостійності школярів, підвищення ефективності навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі та вищих навчальних педагогічних закладах. Саме комплексний підхід до досліджуваних проблем дав змогу відкрити нові факти й закономірності, осягнути нові глибини досі невідомого.

На початку ХХІ ст. спостерігається перетворення однорівневої локальної наукової школи професора Лозової В. І. на багаторівневу, у якій одночасно співпрацюють два та більше наукових поколінь учнів, що об’єднуються навколо засновника школи, але безпосереднє керівництво дослідниками-початківцями здійснюють, як правило, старші й досвідченіші члени школи (С. Т. Золотухіна, В. М. Гриньова, О. В. Попова). Останні, у свою чергу, створюють дочірні наукові школи, у результаті чого відбувається структурне розчленування предметної галузі на декілька нових напрямів досліджень.

© 2019–2020 Кафедра педагогіки ХНПУ імені Г. С. Сковороди